Оскільки Мак Дугал протиставляє поведінку високоорганізованих спільнот зображеній тут поведінці, то нам буде особливо цікаво дізнатися, у чому полягає ця організація і якими чинниками вона створюється. Автор нараховує п’ять таких «principal conditions» для підняття духовного життя спільноти на вищий рівень.

Першою головною умовою є певний ступінь постійності у складі спільноти. Ця постійність може бути матеріальною або формальною; перше – коли одні й ті самі особи залишаються протягом тривалого часу в спільноті, друге – коли всередині спільноти існують певні ролі, розподілені між особами, що змінюють одна одну.

Друга умова: у індивіда, що входить до спільноти, з’являється певне уявлення про природу, функції, діяльність і вимоги спільноти, й результатом цього може таким чином стати почуття відношення до спільноти в цілому.

Третя умова: спільнота утворює зв’язок з іншими, подібними до неї спільнотами, але все ж таки відмінними від неї багатьма пунктами, тож вона ніби змагається з ними.

Четверта умова: спільнота має традиції, звичаї й настанови, котрі особливо поширюються на стосунки її співучасників один з одним.

П’ята умова: в спільноті існує розмежування, що полягає у розмежуванні й диференціюванні роботи, котра випадає на долю індивіда.

За дотримання цих умов нівелюються, на думку Мак Дугала, психічні дефекти спільнот. Від колективного зниження інтелектуальної діяльності вберігають себе тим, що не надають спільноті дозволу на вирішення інтелектуальних завдань, а доручають їх окремим особам, що беруть участь у спільноті.

Нам видається, що умови, котрі Мак Дугал вважає «організацією» спільноти, більш правомірно можуть бути описані по-іншому. Завдання полягає у тому, щоб надати спільноті саме тих якостей, котрі були характерні для індивіда й котрі згладилися у нього в спільноті. Бо індивід мав – поза примітивною спільнотою – свою сталість, свою самосвідомість, свої традиції і свої звички, свою особливу працездатність і свою життєву лінію; він був відокремлений від інших індивідів, з якими мав суперництво. Цю своєрідність він втратив на якийсь час завдяки своєму входженню до «не-організованої» спільноти. Якщо вбачати мету в тому, щоб наділити спільноту атрибутами індивіда, то слід пригадати про влучне зауваження В. Троттера[10], котрий вбачав у схильності до створення спільноти біологічне продовження багатоклітинності всіх вищих організмів.