– 

Ні, не треба, імідж зіпсую, в них я як дурник.

– 

Ой, у нас немає золотої нитки, лише платинова.

– 

Ну добре, ризкну, давай.

І вийшли троє на поталу невідомому. З різних світів вони мали спільного ворога, який наносив жах на всю галактику.

Один сміливець – прибулець Сфінкс: в симпатичних рожевих окулярах, здоровило, яке тримало в руках надпотужну нейтронну рушницю, якою в дитинстві підривав величезні астероїди.

Другий безстрашний агент, який теж на всяк випадок одягнув симпатичні окуляри, щоб не перелякатись істоти. В його арсеналі був мисливський ножик, світлові гранати та лазерний автомат, який він тримав в руках.

І нарешті третій – він тримав клубок платинової нитки. Побачив потвору, підібрав з під ніг залізного прута, потім ще раз подивився на потвору, подивився на прутик, викинув його і відколупав з уламків здорову ломаку.

Ну от, наші герої готові, а чудовисько дарма часу не гаяло. Поки в істоту стріляли з гармат і танків, воно підбігало до цієї техніки відгризало шматки заліза, пережовувало і плювало ним у віддалені танки, пробиваючи їхню броню, та в літаючі апарати. Уламки лежали навкруги і продовжували розлітатись. Один із них долетів до літаючої тарілки і та відлетіла на безпечну відстань- на 40 км, хоча на думку пілота тарілки безпечна відстань в той момент це інша планета, якщо не вдасться знищити потвору. А поки потвора нищила дорогу техніку наші герої з меншим запалом вирішили помолитись перед боєм – кожен своєму божеству. Раптом потвора помітила хопців, особливо Павла, її очі запалали і воно стрімко почало бігти в напрямку своїх нових жертв.

– 

Ну чому ж так рано, я ж навіть не встиг покаятись за свої гріхи пожиттєві,– сказав Павло.

– 

А,а.а.а, стреляєм, а.а.а тікаєм, а.а.а уламки, ледь ногу не зламав, – крикнув Малеш.

– 

Здохни, потворне чудовисько! – скрикнув Павло і був готовий бігти назустріч своїй смерті.

– 

Так не можна говорити, цензура забороняє, говори так: «дезактивізуй свої життєві функції, істота, зовнішність якої не відповідає госту № 4200 за 2450р.» зрозумів,– крикнув Малеш.

– 

А, заберіть мене назад в минуле, я тут нізащо тепер не лишусь, добре? Де… а

Не встиг Павло договорити як на нього наскочила потвора, перевернулась через спину, але його звалила з ніг. Інерція завжди буде в нагоді, очевидно, потвора її не врахувала, коли розганялась. Потвора влетіла в купу уламків а хлопці почали обстрілювати її в них. Воно висунуло голову і Павло кинув ломакою по ній. Влучив, але це не допомогло, потвора вискочила з розжарених уламків і почала вже розбігатись в сторону Павла. Той розвернувся, зачепився за залізяччя і впав. В руці він тримав вже розмотаний клубок платинової нитки і коли зрозумів що шансів вижити вже нема кинув те прямо в потвору. Нитка впала прямо під ноги чудовиську, воно запуталось і на великій швидкості упало на уламки, ну і на свою голову, звісно почувся хрускіт в області шиї і потвора намертво докотилась до Павла. Той в цей момент переглядав останні миті свого життя… ну на мобілку записав як в потвору ломакою влучив от і переглядав. Дуже погано вийшло, взагалі не розбереш нічого, стерти доведеться замість того щоб дивитись як потвора на нього зараз плигне. Потвора вочевидь плигнула, але в останнє в житті своєму і докотилась якраз до ніг Павла і більше не подавала жодних ознак життя. Павло вже заждався, подивився на час на молільнику, подумав що щось підозріливо тихо і вдивився в простір позаду екрану своєї мобіли.

Перша його реакція – це був крик.

Друга його реакція – почав штурхати ногою.

Третя реакція – заліз на потвору і обкрутив її шию ниткою.