До мірмідонян із кіньми й возами її виряджав він,
В місто прославлене їх, де владу посів наречений.
10] Синові ж юну Алектора доньку привіз він із Спарти, –
Звавсь Мегапентом міцним той улюблений син; народився
Він од рабині; Єлені ж дітей вже боги не послали,
Після того як дочку породила вона, Герміону,
Милу й прекрасну, немовби сама золота Афродіта.
15] В високоверхому домі на учті весільній сиділи
Всі Менелая славетного родичі, друзі й сусіди
І розважались. Співець божественний співав під формінгу
Пісні чудової, й два скоморохи, – лише починав він
Грати й співати, – танок посередині вже витинали.
20] Під ворітьми Менелая обидва супутники з кіньми –
Юний герой Телемах і Несторів син світловидий –
Стали. Проходячи, їх Етеон, управитель, побачив,
Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий.
Через господу пройшов він людей вожая сповістити,
25] Став біля нього близенько і слово промовив крилате:
«Люди якісь там, паростку Зевсів, ясний Менелаю,
Двоє чужинців, здається, із роду великого Зевса.
Як ти накажеш: чи коней у них розпрягти вітроногих,
Чи відіслати до інших, хто радо в гостину їх прийме?»
30] З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:
«Дурнем не був ти раніш, Етеоне, сину Боетів,
Що ж це тепер ти дурниці плетеш, мов дитя нерозумне?
Досить в чужих ми людей гостинного хліба поїли,
Поки вернулись додому! І хай нас надалі рятує
35] Зевс од недолі такої! Жвавіш розпрягай тим чужинцям
Коней, самих же їх прямо сюди, на учту, запрошуй».
Так він сказав, і побіг Етеон із покоїв скликати
Слуг тямовитих, щоб швидше до нього усі поспішали.
Зразу ж із ярем вони замилених випрягли коней
40] Та за оброті до жолоба їх прив'язали у стайні,
В жолоб засипали полби, із білим ячменем змішавши,
Повіз прибулих о мур обіперли ясний та блискучий,
їх же самих до божистого дому ввели. Дивувались
Дуже вони на дім владаря, того паростка Зевса, –
45] Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало
В високоверхім, стрункім Менелая славетного домі.
Потім, коли там удосталь свої вже натішили очі,
Митись пішли вони в гладко обтесану, чисту купелю.
Добре помивши, служниці оливою їх намастили,
50] Свіжі хітони на них надягнули й кереї вовняні.
В ряд з Менелаєм Атрідом у крісла вони посідали.
Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку
Руки вмивати й поволі над срібним цеберком зливала;
Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.
Ключниця хліба внесла їм поважна і страв розмаїтих,
Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних;
Високо чашник на блюдах поклав дерев'яних їм м'яса
Різного, й келихи він золоті перед ними поставив.
Слово привітне промовив до них Менелай русокудрий:
60] «Хліба мого споживіть на здоров'я! А потім, коли вже
Підживитеся, почну я розпитувать, що ви за люди.
Вами продовжений гідно, батьків ваших рід не загинув, –
З роду державців, як видно, походите ви берлоносних,
Зевса годованців: прості таких би, як ви, не вродили».
65] Так він промовив, у руки телячої взяв хребтовини
Й жирні шматки їм поклав із своєї почесної пайки.
Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Нестора синові мовив тоді Телемах тямовитий,
70] Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:
«Глянь, Несторіде, мій друже, для серця мого найлюбіший,
Як в цих покоях лунких все виблискує міддю яскраво,
Золотом, сріблом, та ще ж і слоновою кістю, й електром!
Тільки у Зевса, мабуть, оселя така на Олімпі!
75] Скільки скарбів тут коштовних! Дивлюся – і дивом дивуюсь».
Слів його тихих, проте, дочув Менелай русокудрий
І, промовляючи, з словом до них звернувся крилатим: