f) Тиск місця дискурсу та предикації

Розгляд своєрідності місця у просторі педагогічного дискурсу, залежно від успішності, дозволяє виділити проблему визначення характеру присутності [22]. Вона полягає в тому, що залежно від розташування у просторі педагогічного дискурсу приписуються якості «відмінникам» – позитивні, а «неуспішним» – негативні. Така предикація – одне із недо-ликів інституціалізації педагогічного дискурсу. З одного боку, вона сприяє конструктивній ідентифікації одних, з іншого, деструктивній – інших. Саме тому неуспішний учень випробовує по відношенню до себе неблагоприємний дискурсивний тиск. Учитель вимушений згладжувати вказані недоліки, стримувати, з одного боку, формування завищеної самооцінки у «відмінників», перешкоджати виникненню у них «зоряної хвороби»; з іншого, підтримувати «неуспішних», сприяння, підвищувати рівень домагання у «хорошистів» і «успішних» [23].

Проте тиск місця розташування у дискурсі може бути настільки інтен-сивним, що таку допомогу учень не приймає, ставлячись до неї як до прояву жалості, отже, розглядає як приниження. У результаті виникає відчуження і транспонування себе в дискурс повсякденності, тобто сферу міжособистісних стосунків, іншими словами, на «вулицю». Це трапиться як реакція на образливе розташування, переживання безвихідності ситуації, в якій він знаходиться, призводить до протесту або до замкнутості, а в деяких випадках озлобленості на світ. Відчуження породжує потребу компенсації прояву себе у неформальної комунікації в сфері подібних себе, де є можливість визнання незалежно від успіхів у навчанні.

Таким чином призначення оцінювання полягає у тому, що воно дозволяє підвищити або знизити положення учня у просторі дискурсу. Підвищення означає, що учень має позитивні результати у навчальної діяльності, проявив допитливість тощо. Пониження, навпаки, вказує на погіршення результатів, нездатність продуктивно працювати та інше. Можлива така дискурсивна операція як нейтралізація, коли учитель коректує значущисть оцінки, тим самим дає можливість самостійно визначити свої успіхи та невдачі. Така невизначеність використовується для гармонізації простору педагогічного дискурса.

g) Достовірність місця присутності

Не визиває сумніву, що топологія педагогічного дискурсу визначає основні риси логіки існування. Місце розташування у просторі дискурсу призводить до встановлення певних норм, цілей і завдань, які ставить перед собою учень, характеру і спосібу оцінювання самого себе та інших, відносних і абсолютних цінностей. Таким чином воно визначає умови існування, відношення до тебе, відповідно, показує, що можна чекати, яким бути, які можливості та здібності приписувати себе. Головне ж те, місце присутності у дискурсі визначає самоцінність і призначення особистості. Залежно від місці дискурсу чекають певних успіхів або неприємностей. Тобто місце у дискурсі детермінує певним чином особистість, її своєрідність, визначає те, яким чином вона може проявити себе. Місце пропонує бути певним чином, а не інакше, вимагає не виходити за межі належного. Воно також визначає міру відповідальності та характер владних повноважень, що можна доручити як обов’язкове до виконання. Можна зробити висновок, що місце у дискурсі має онтологічне призначення, оскільки визначає як бути, яким бути.

Виникає питання про достовірність місця присутності в дискурсі та його відповідності сутності особистості [2]. Під сутністю в цьому випадку розуміється призначення, яке вона має у собі як те, що вимагає здійснення. Відповідно, справжнє існування буде саме її втіленням. Його можна визначити як можливість для виконання деяких справ у світі, також як талант або неповторність і унікальність самого себе. Ця неповторність припускає призначення для певної діяльності, виконання деякої конкретної справи. Проте необов’язково вона унікальна. Достатнього, що справа, за допомогою здійснення якої особистість набуває своєї достовірності, свідчить про її необхідність. Згідно Г. Сковороди, у кожній людині закладено її призначення, яке має бути реалізоване у «сродному труді» [17]. Саме у цьому є нерівність з іншими, а рівність – у здійсненні призначення. Кожен буде рівний з іншими, якщо реалізує повноту своєї присутності, оскільки він знайшов місце, в якому якнайповнішим чином здійснюється.