Спершись ліктями на віконну раму, я уявляв, як бачу її серед трояндових кущів, серед яких я здивував її того першого ранку: вона там збирала букет лілій, приносячи свою гордість у жертву коханню. Це я відтепер порушував дитячий сон її серця: я вже міг говорити їй про свою любов, зробити її об'єктом свого життя. Завтра! Чарівне слово, ніч, коли нам кажуть, що ми кохані! Її погляд, зустрівшись з моїм, не матиме більше нічого приховувати від мене; вона буде прикрашена для мого щастя і гордості.

Ніколи липневі світанки в Кауці не були такими прекрасними, як наступного дня, коли Марія з'явилася переді мною, щойно вийшовши з ванни, з розпущеним черепаховим волоссям, наполовину скрученим, щоки – ніжно-блідо-рожевого кольору, але часом з рум'янцем, а на ніжних вустах грала найцнотливіша усмішка, яка виявляє в таких жінках, як Марія, щастя, яке вони не в силах приховувати. Її погляд, тепер більш солодкий, ніж яскравий, показував, що її сон не був таким спокійним, як раніше. Наблизившись до неї, я помітив на її чолі витончену і ледь помітну зморшку, свого роду удавану суворість, яку вона часто використовувала зі мною, коли, засліпивши мене всім світлом своєї краси, накладала мовчання на мої губи, збираючись повторити те, що вона так добре знала.

Для мене вже було необхідністю постійно мати її поруч, не втрачати жодної миті її існування, відданої моїй любові; і, щасливий тим, що мав, і все ще прагнучи щастя, я намагався зробити з батьківського дому райський куточок. Я розповів Марії та моїй сестрі про бажання, яке вони висловили, зробити деякі елементарні дослідження під моїм керівництвом: вони знову захопилися проектом, і було вирішено, що з того самого дня він почнеться.

Один із кутів вітальні перетворили на робочий кабінет, з моєї кімнати зняли карти, зняли пил з географічного глобуса, який до того часу лежав на батьковому столі без уваги, дві консолі очистили від прикрас і зробили з них навчальні столики. Мама посміхалася, коли бачила весь той безлад, який спричинив наш проект.

Ми зустрічалися щодня по дві години, за цей час я пояснював їй одну-дві глави з географії, ми читали трохи всесвітньої історії, а часто й багато сторінок Генія Християнства. Тоді я зміг оцінити всю глибину інтелекту Марії: мої речення закарбовувалися в її пам'яті, а її розуміння майже завжди випереджало мої пояснення з дитячим тріумфом.

Емма була здивована цією таємницею і раділа нашому невинному щастю; як я міг приховувати від неї в цих частих розмовах те, що коїлося в моєму серці? Вона, мабуть, помітила мій нерухомий погляд на зачарованому обличчі своєї супутниці, коли та давала необхідне пояснення. Вона бачила, як тремтіла рука Марії, коли я ставив її на якусь точку, яку марно шукав на карті. А коли, сидячи біля столу, а вони стояли по обидва боки від мене, Марія нахилялася, щоб краще розгледіти щось у моїй книзі чи на картах, її подих, розчісування волосся, коси, що спадали з плечей, заважали моїм поясненням, і Емма бачила, як вона скромно випростовувалася.

Іноді моїм учням доводилося займатися домашніми справами, і моя сестра завжди брала на себе обов'язок піти і зайнятися ними, щоб трохи пізніше повернутися і приєднатися до нас. Тоді моє серце калатало. Марія, з її по-дитячому серйозним чолом і майже смішними губами, віддавала мені частину своїх ямочок, аристократичних рук, створених для притискання чола, як у Байрона; і її акцент, не перестаючи мати властиву їй музику, ставав повільним і глибоким, коли вона вимовляла м'яко артикульовані слова, які я марно намагався б пригадати сьогодні, бо я не чув їх знову, тому що, вимовлені іншими губами, вони вже не такі, і написані на цих сторінках, вони здадуться безглуздими. Вони належать до іншої мови, з якої вже багато років не пам'ятаю жодного речення.