Згадую роки, коли я працював головою профспілкового комітету комбінату, Володимир Васильович допомагав вирішувати соціальні питання. А вони були досить дієвими. На балансі була база відпочинку на Чорному морі, туристична база на Каховському водосховищі, табір відпочинку для дітей в місті Скадовськ. Всі соціальні питання вирішувались виключно за погодженням профкому. З таким керівником було легко працювати.

Володимир Васильович постійно дбав про добробут трудівників. Пам’ятаю, як одного разу він сказав: «Є така пропозиція: кожному працівнику один раз на місяць продавати по пільговій ціні по 2 кг сирокопченої ковбаси, вершкового масла, твердого сиру, по ціні 1 грн. за кг». Тиша. А він продовжує: «…може хтось проти?». Хто скаже проти, коли директор назвав казкову ціну? Звичайно, різницю в ціні директор наказав віднести на збитки, а працівники були вдячні йому. Трохи схоже на англійський гумор, а приємно. Або згадую День працівника сільського господарства.

«Отберите сотни две-три приличных поросят на свинокомплексе и продайте их нашим рабочим по 1 грн.», – наказав директор. Звичайно така ціна нікому і не наснилась. А на святі дізналися, що і директор має право пошуткувати, було багато цікавого і смачного: безкоштовна юшка і інша смакота. Все з димком, все на свіжому повітрі. Уявляєте, який був настрій?

До слова, про ціни. Обід в нашій столовій для робітників комбінату коштував 24 копійки. На обід давали:

– борщ український з сметаною та добрячим шматком ребрини;

– гарнір з котлетою, піджаркою чи шніцелем;

– млинці, булочки, пиріжок;

– стакан сметани;

– чай, кофе, какао.

Великий вибір вітамінних салатів був безкоштовним – бери на здоров’я, що кому подобається, що до смаку. Так і жили «бідняки» на 24 копійки.

Зараз Володимир Васильович на заслуженому відпочинку. Активний, цікавиться життям сільської ради, її виконкому, життям села, дає ґрунтовні поради.

У радгоспі – комбінаті імені 60 річчя Радянської України (тоді ще не було мобільних телефонів) добре була організована диспетчерська служба. В управлінні виробництвом це важливо. Всі дільниці були зв’язані з диспетчером (до речі тоді була посада заступника директора з оперативного управління виробництвом) телефонною мережею, до головного пульту було підключено і 25 мобільних радіостанцій. Це було зручно. В будь-яку хвилину можна було втрутитись в процес управління виробництвом, скорегувати технологічні карти, внести зміни та доповнення в програмне забезпечення управлінням тваринництвом.

Кожний день починався з виробничої радіогазети, слухали про досягнення колег за вчорашній робочий день, поздоровлення з днем народження працівників. Цілими днями в усіх цехах, виробничих приміщеннях тихесенько грала спокійна музика, що стимулювало працівників на стабільну, творчу роботу, від роботи треба вміти отримувати насолоду. Як колишній керівник виробництва я розумію переваги прогресивних методів управління. Та зараз диспетчерська служба залишилась, а тваринництво знищено. Кому це заважало?

Така потужна організація в районі, та що в районі – в Україні, як радгосп-комбінат, мала свою багатотиражну газету, називалась вона «Прапор Леніна». Взагалі, повинен Вам сказати, що справа не в назві (може когось дратує?), газета була наша, Нивотрудівська, про наших людей, про передовиків і новаторів виробництва, про трудові династії, про досягнення,

про життя-буття трударів Ниви Трудової, нашої ниви, трудової. Доводилось і мені писати в нашому рупорі про працівників свинокомплексу.

Активними спецкорами були Кушнір В. Д., Скляр В.М, Жаріков Ю. М., Гуржій В. С., Липка Н. І., Рясний В. І., Дашко І. П., Шавкун М. Г., Комісаренко В. Д., Марченко Л. М., Керез А. П.