На фото члени Комуни Нива Трудова.

Комуна Нива Трудова – найзразковіша в районі – з початком суцільної колективізації легко перебудувалася на нові рейки: у 1935-му на її основі виник колгосп імені Димитрова, село ж зберегло свою назву. Першим головою колгоспу був Кривоконь Кіндрат Семенович, після нього – Дармостук Леонід Іванович (в роки війни), після війни – Дашко Павло Федорович.

Максименко Марія Тимофіївна народилась в місті Монреаль Північної Америки (Канада) 1914 року в сім’ї українських емігрантів. Про них тоді казали, що виїхали на заробітки. Біографія Марії Тимофіївни – це історія Ниви Трудової.

В свої 96 років в бесіді зі мною розповіла про ті далекі часи. Показала багато документів, фотографій (окулярами не користується). Добре пам’ятає, що повернулися з Канади 2 квітня 1923 року. Сім’я велика – семеро дітей. В комуні вона навчалась в початковій школі. В 1931 році закінчила семирічну школу села Покровське (нині Апостолове). В 1932 поступаю до Херсонського машинобудівного технікуму, який закінчує в 1936 році. Вертається до Апостолівського МТС, народжує першу дитину, працює бухгалтером МТС.

В 1941 році на початку війни сім’я евакуюється до Луганської, а потім до Харківської області. Чоловік Марії Тимофіївни Кривоконь Михайло Іванович з першого дня війни на фронті, війну закінчив в Берліні. Повернувся в 1946 році і пішов працювати бригадиром тракторно-рільничої бригади колгоспу імені Димитрова. Марія Тимофіївна за рекомендацією РАЙВНО направлена вчителькою 1—4 класів Димитрівської семирічної школи. Пізніше завідувала дошкільним закладом Ниви Трудової.

З 1966 року працює нормувальником, а пізніше бухгалтером колгоспу. Пропрацювала так до самої пенсії. Зараз на заслуженому відпочинку. Займається домашнім господарством. Дуже багато читає.

У 1941 році фронт наближався до нашого села. Німці ввійшли в село 10 серпня 1941 року. До цього часу із села було вивезено машини, трактори, колгоспні корови, свині, вівці; також вивезено запаси зерна, продуктів, кормів, евакуйовано сім'ї членів партії. Серед них сім'я Кривоконь Марії Тимофіївни, яка працювала спочатку діловодом Нивотрудівської семирічної школи, а потім вчителькою початкових класів. Люди поспішали зібрати урожай, щоб він не дістався ворогам.

У селі залишилися старі і діти, жінки замінили чоловіків на робочих місцях, допомагали їм діти. Дуже важкі для села роки. Пішли на фронт 43 жителі: 27 – загинули на різних фронтах, 16 – повернулися з високими нагородами.

Коли німці вступили в село, то були розквартировані по хатах. Щодня людей, що могли тримати лопату в руках, чекала вантажівка, яка відвозила їх на укріплення, що готувались на лінії фронту Широке – Інгулець. Боїв у селі не було, за виключенням 4—5 лютого 1944 р., коли відбувалось звільнення села. Німці встановили новий порядок у селі, окупанти все робили для того, щоб зламати опір населення, вели облік населення: грабували його, відбирали речі і продукти, обкладали непосильними податками, насильно заставляли працювати на загарбників, забирали молодих на роботи у Німеччину. Так тривало більше двох років.

Наше село Нива Трудова звільняла 5 лютого 1944 р. 34-а гвардійська стрілкова дивізія під керівництвом генерал-майора Власика Матвія Андрійовича. В цьому бою за наше село загинуло 5 чоловік: капітан Малов Явтух Іванович, рядові Міхальцев Марк Якович, Шевченко Яків Якович, Скубицький Петро Терентійович, Фоменко Пантелій Іванович. Перший пам’ятник стояв біля старенької семирічної школи під старою грушею. На тумбі з маленькою зірочкою було написано: «Тут поховані воїни, що полягли за визволення села Нива Трудова». Учні доглядали братську могилу, клали квіти. В 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня в селі було збудовано новий будинок культури з кінозалом, пам’ятник невідомому солдату, закладено великий парк. Сюди ж було перенесено останки загиблих воїнів. Це було мальовниче місце на центральній алеї парку. Щороку тут проходили урочисті мітинги на честь пам’яті загиблих воїнів. Пам’ятник мав форму обеліска Вічної Слави, вгорі якого була постать солдата-захисника. Школярі вивчали історію села, рідного краю. Часто в школі виступали ветерани війни. З’явилось ще одне добре діло – почали збирати матеріали, експонати для майбутнього музею історії., побуту, культури села. І ось в 1984 році, на честь 40 – річчя Великої Перемоги було відкрито музей, а поруч з ним було побудовано Меморіальний комплекс пам’яті. Велику допомогу надали харківські та дніпропетровські архітектори та будівельники. В селі було велике свято. Під почесною вартою військових було перенесено останки воїнів – визволителів.